— Господи, як же це я! — скрикнула місіс Менн, вибігаючи надвір, бо тим часом трьох хлопчаків було вже припроваджено нагору. — Як же я могла забути, що заради наших любих діток хвіртку замкнено зсередини! Заходьте, сер, прошу, заходьте, містере Бамбл, прошу, сер!

Хоч це запрошення було підкріплене реверансом, який розчулив би навіть титареве серце, на бідла він не подіяв.

— Це ви називаєте повагою, це ви називаєте поштивістю, місіс Менн? — вигукнув містер Бамбл, стискаючи свій ціпок. — Парафіяльні урядовці з'являються до вас у парафіяльних справах, пов'язаних з парафіяльними сиротами, а ви примушуєте їх стовбичити під ворітьми! Чи пам'ятаєте ви, місіс Менн, що ви, так би мовити, служите парафії й одержуєте від неї платню?

— Далебі, містере Бамбл, я тільки затрималася, аби сказати нашим любим діточкам, які вас просто обожнюють, що ви прийшли, — сказала місіс Менн, винувато потупившись.

Містер Бамбл був високої думки про свій ораторський хист і про свою важливість. Він уже довів перше й ствердив друге. Тож тепер він полагіднів.

— Гаразд, місіс Менн, — мовив він спокійніше. — Може, воно й справді так, як ви кажете. Можливо. Ведіть мене до хати, місіс Менн. Я до вас у справі й маю дещо повідомити.

Місіс Менн завела бідла до невеличкої вітальні, вимощеної цеглою, подала йому стільця й запобігливо поклала на стіл перед ним його трикутного капелюха й ціпок. Містер Бамбл стер з чола піт, що виступив після довгої дороги, самовдоволено глянув на капелюха й усміхнувся. Так, він усміхнувся. Парафіяльні бідли, зрештою, теж люди, — і містер Бамбл усміхнувся.

— А тепер не ображайтеся на те, що я вам скажу, — мовила місіс Менн медовим голосом. — Ви втомилися з дороги, а то б я вам цього не казала. Містере Бамбл, може, вип'єте крапелиночку?

— Ні краплі. Ні краплі, — відповів містер Бамбл, відмахнувшись правицею з почуттям власної гідності, але благодушно.

— А може, все ж таки вип'єте? — провадила місіс Менн, зауваживши тон відмови й жест, який її супроводив. — Тільки крапелиночку, з холодною водичкою та грудочкою цукру.

Містер Бамбл кахикнув.

— Тільки крапельку-крапелиночку, — умовляла його місіс Менн.

— А чого саме? — поцікавився бідл.

— Господи, та того, що я завжди тримаю в домі для любих малюків, щоб додавати в еліксир Даффі [17] , як хтось із них занедужає, містере Бамбл, — відповіла місіс Менн, відчиняючи буфет і дістаючи пляшку та склянку. — Це джин. Я не буду вас обманювати, містере Бамбл. Це джин.

— То ви даєте дітям еліксир Даффі, місіс Менн? — спитав містер Бамбл, зацікавлено спостерігаючи, як вона готує суміш.

— Так, благослови їх, господи, даю, хоч це й страшенно дорого коштує, — відповіла вихователька. — Розумієте, сер, я просто не можу дивитись, як вони страждають у мене на очах.

— Розумію, — схвально мовив містер Бамбл. — Я вас розумію. У вас добра душа, місіс Менн. — Вона поставила склянку на стіл. — При першій же нагоді я доповім про це раді, місіс Менн. — Він присунув до себе склянку. — Для цих сиріт ви, мов мати рідна, місіс Менн. — Він поколотив ложкою у склянці. — Я… я з приємністю вип'ю за ваше здоров'я, місіс Менн.

І він за одним духом вихилив півсклянки.

— А тепер до діла, — промовив бідл, дістаючи записника в шкіряній оправі. — Хлопчикові Твісту, охрещеному Олівером, сьогодні виповнюється дев'ять років.

— Благослови його, господи! — докинула місіс Менн, натираючи краєчком фартуха ліве око до сліз.

— І незважаючи на обіцяну винагороду в десять фунтів стерлінгів, згодом збільшену до двадцяти фунтів, незважаючи на великі, я б навіть сказав, надлюдські зусилля з боку нашої парафії, — провадив далі Бамбл, — ми так і не змогли довідатися, ні хто його батько, ні де проживала, як іменувалась і якого стану була його мати.

Місіс Менн здивовано розвела руками і, трохи поміркувавши, спитала:

— Звідки ж тоді в нього взялося прізвище?

Бідл гордо випростався й відповів:

— Його придумав я.

— Ви, містере Бамбл?

— Я, місіс Менн. Ми даємо прізвища нашим підкидькам за абеткою. Перед ним був на літеру «С» — я назвав його Сваблем. На цього припала «Т» — і я назвав його Твістом. Наступний буде Унвіном, а за ним піде Філкінс. У мене заготовлено прізвища до кінця абетки, а як дійдемо до останньої літери, я знову почну з «А».

— Та ви ж справжній письменник, сер! — вигукнула місіс Менн.

— Гм, гм, може, й так, — відказав бідл, якому комплімент явно припав до вподоби. — Може, воно й справді так, місіс Менн. — Він допив джин з водою й додав: — Оскільки Олівер уже дорослий хлопець і тут залишатися не може, рада вирішила перевести його назад до робітного дому. Я прийшов, щоб особисто відвести його. Тож давайте його швиденько сюди.

— Зараз приведу, — сказала місіс Менн, виходячи з кімнати.