Коли Сюзанна уявила собі такий сценарій подій, їй стало зле. Танкадо передасть пароль переможцю торгів, та компанія відкриє файл із «Цифровою фортецею», а потім, можливо, вмонтує цей алгоритм у захищену від стороннього втручання мікросхему, і впродовж п’яти років кожен комп’ютер з’являтиметься з попередньо вмонтованою в нього мікросхемою, оснащеною «Цифровою фортецею». Жоден комерційний виробник навіть і не мріяв про створення шифрувальної мікросхеми, бо звичайні шифрувальні алгоритми незмінно застарівають. Але «Цифрова фортеця» не застаріє ніколи: за наявності функції циклічного зсуву відкритого тексту жоден брутальний тиск не виявить правильного пароля. З’явиться новий цифровий стандарт шифрування. Віднині й назавжди. Кожен код буде незламним. Банкіри, біржові ділки, терористи та шпигуни торжествуватимуть. Один світ – один алгоритм. Запанує анархія.

– Які ми маємо варіанти дій? – обережно поцікавилася Сюзанна. Вона чудово знала, що відчайдушні ситуації вимагали відчайдушних рішень – навіть в Агентстві національної безпеки.

– Ми не можемо його ліквідувати – якщо ви це маєте на увазі.

Саме це Сюзанна й мала на увазі. За роки, проведені в АНБ, вона багато чула про непрямі зв’язки агентства з найдосвідченішими вбивцями у світі. То були найманці, до чиїх послуг вдавалися розвідувальні служби, щоб виконати брудну роботу.

Стретмор похитав головою.

– Танкадо надто розумний, щоб залишити нам такий варіант дій.

Сюзанна мимоволі відчула полегшення.

– Він під захистом?

– Не зовсім.

– Значить переховується?

Стретмор стенув плечима.

– Танкадо поїхав із Японії. І має намір телефонічно перевіряти ставки учасників аукціону. Але ми знаємо, де він.

– І ви не збираєтеся вживати заходів?

– Ні, не збираємося. Бо він перестрахувався. Танкадо передав копію пароля анонімній третій особі на випадок, коли з ним щось трапиться.

«Ще б пак, – із захватом подумала Сюзанна. – Ангел-хоронитель».

– Наскільки я розумію, коли з Танкадо щось трапиться, ця третя особа продасть пароль?

– Гірше. Хто-небудь нападає на Танкадо – і його партнер відразу ж оприлюднює пароль.

Сюзанна спантеличено поглянула на Стретмора.

– Його партнер оприлюднить пароль?

Начальник кивнув.

– Розмістить його в Інтернеті, опублікує в газетах і розклеїть на білбордах. Іншими словами, подарує його всьому світу.

Жінка не вірила в те, що чула.

– Тобто – безкоштовне завантаження?

– Саме так. Танкадо поміркував і вирішив, що коли помре, то гроші йому не знадобляться – чому б тоді не зробити всьому світу прощальний подарунок?

Запала довга тиша. Сюзанна глибоко й часто дихала, наче намагалася всотати моторошну правду: «Енсей Танкадо створив незламний алгоритм. І взяв нас у заручники».

Вона підхопилася зі стільця й рішуче мовила:

– Ми мусимо зв’язатися з Танкадо! Я впевнена, що ми знайдемо спосіб переконати його не оприлюднювати пароль! Запропонуємо йому суму, втричі більшу за найбільшу пропозицію на аукціоні! Реабілітуємо його чесне ім’я! Зробимо все, що треба!

– Надто пізно, – відповів Стретмор. І глибоко зітхнув: – Сьогодні вранці Енсея Танкадо знайшли мертвим у Севільї.

Двомоторний «Лірджет-60» торкнувся розпеченої сонцем злітно-посадкової смуги. Напівпустельний ландшафт іспанської Нижньої Естремадури замиготів розмитою плямою за вікном літака, а потім уповільнився й поповз, як слимак.

– Містере Бекер! – протріскотів гучномовець. – Ми прибули.

Бекер устав і потягнувся. Відсунувши клямку горішньої камери для поклажі, він пригадав, що багажу в нього не було. Перед відльотом він не мав часу збирати речі. Але то не мало значення: йому обіцяли, що подорож буде недовгою – туди й назад.

Двигуни поступово знижували оберти, і літак, повільно закотившись до порожнього ангара напроти головного термінала, сховався від сонця. За мить з’явився пілот і розчинив дверцята. Бекер залпом випив залишки журавлинового соку, поставив склянку в бар і схопив свій піджак.

Пілот видобув зі свого льотного костюму товстий коричневий конверт.

– Мені наказали передати вам оце. – І віддав Бекеру конверт, на якому синім було написано:

Девід помацав товстий стос червонуватих купюр.

– Що це, в біса…

– Мабуть, місцева валюта, – пояснив пілот байдужим голосом.

– Знаю, що валюта, – відказав Бекер і затнувся. – Але ж… Тут забагато… Мені треба лише на таксі. – Він швидко подумки конвертував отриману суму. – А тут грошей на тисячі доларів!

– Я просто виконую наказ, сер. – І пілот повернувся назад до кабіни. Дверцята ковзнули й зачинилися.

Бекер спантеличено витріщився спочатку на літак, а потім на гроші у своїй руці. Трохи постоявши в порожньому ангарі, він засунув конверт до нагрудної кишені сорочки, перекинув піджак через плече й попрямував через злітну смугу. «Дивний початок», – подумки відзначив він. І відразу ж викинув цю думку з голови. Якщо поталанить, то він швидко впорається і ще й врятує для себе частину подорожі із Сюзанною до «Кам’яної садиби».