Наступний етап – це служіння наймита (тут “наймит” – в позитивному значенні цього слова). Служіння “за страх” поступається служінню “за совість”. Страх покарання замінюється очікуванням винагороди:

“Хіба чоловік на землі – не на службі військовій? І його дні – як дні наймита!..

Як раб, [що] спрагнений тіні, і як наймит [що] чекає заплати за працю свою,

так місяці марності дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили…” (Йова, 7 розділ, 1–3 вірші);

“Не достойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів…” (Луки, 15 розділ, 19 вірш).

Означений етап є перехідним поміж рабством та синівством – страх раба іще не замінений любов’ю сина, але існує чітке розуміння необхідності й невідворотності нового ступеня відносин із Богом. Прикладом такого служіння в Біблії є Іван Предтеча. Він уособлює собою старозавітних праведників, які готують дорогу для Нового Заповіту – Заповіту любові:

“Я хрещу вас водою на покаяння (живою водою слова Божого, очищаючи “водяним купелем Слова”(див. Ефесянам, 5 розділ, 26 вірш), але слова іще старозавітного – Слова страху та покори), але Той, Хто йде по мені (Господь Ісус Христос) – потужніший від мене (Син більший за раба): я недостойний понести взуття Йому! Він хреститиме вас Святим Духом й огнем (Святим Духом любові й “огнем поїдаючим” слова Божого, явленого по духу – Слова любові й смирення)…” (Матвія, 3 розділ, 11 вірш).

І, нарешті, найвищий етап – етап синівства. Тут покора змінюється смиренням; страх – любов’ю; провидіння – благодаттю. Тут народження згори і хрещення Духом Святим; тут віра, що чинна любов’ю, і добродійства не страху, але Христа ради:

“Бо всі, хто водиться Духом Божим (Святим Духом Любові) – вони сини Божі;

бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через нього кличемо: «Авва, Отче (авва – арамейською “тато”)!»

Сам цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми – діти Божі (духовне відчуття присутності Божої – наповнення серця смиренням і чистотою; ніжністю й розчуленням; миром та любов’ю).

А коли діти, то й спадкоємці: спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, – коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись…” (Римлянам, 8 розділ, 14–17 вірші).

І, нарешті, щодо приналежності (рабства) Богові всезагальної. По суті, насправжки, всі ми – і грішні, і святі, – є рабами Господніми. Бог має владу й зле перетворювати на добре, і осміяним Він не буває. Тож як в житті окремої людини, так і в історичному масштабі, в житті цілих народів, Бог може й нерозкаяних грішників використовувати в якості інструменту у Своїх руках, – а інколи саме вони й відіграють роль бича Божого! Отже, загалом вони (як і усе створіння взагалі) також є рабами Божими і, таким чином, “Він жне, де не сіяв, і збирає, де не розкидав”. Втім, це тема уже для іншої розмови…

“І СКАЗАВ БОГ: СОТВОРІМО ЛЮДИНУ…”

Запитання: Що говорить релігія? Вона стверджує, що Бог з жменьки землі створив чоловіка, а з ребра його – жінку…

Відповідь: Правдива релігія, істинне християнство завжди трактувало Біблію як належить, тобто по духу, за принципом, що виражений у самому Писанні: “Буква вбиває, а дух оживляє” (див. 2 Коринфянам, 3 розділ, 6 вірш).

“Відкинь непотрібність історії (біблейської історії!), – наставляє святий Кирило Олександрійський (375 – 444 рр.), – і зніми ніби деревину букви, та дійди до самої серцевини рослини, тобто ретельно досліди внутрішній плід заповіданого, і споживи в їжу”.

“Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували.

Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться”, – попереджає апостол Павло (2 Тимофію, 4 розділ, 3–4 вірші).

Насправді не місив Бог глини в кориті, та не ліпив із неї Адама. Також не вдихав йому через соломинку, або за допомогою якогось шланга, дихання життя, і не виймав під наркозом ребра його. Покиньте байки нерозумним дітям!

“Це все в притчах Ісус говорив (в притчах – тут: мовою символів), і без притчі нічого Він їм не казав (!),

щоб справдилось те, що казав був пророк, промовляючи: «Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу…” (Матвія, 13 розділ, 34–35 вірші).

Біблія – книга духовна, і розуміти її потрібно духовно. Як влучно висловився Джеймс Хеттон, англійський геолог: “Не варто розглядати Святе Писання в якості підручника з геології чи будь-якої іншої науки”.

Адам і Єва – не просто перші представники роду Homo sapiens, але й біблійний символ, архетип людства – першої цивілізації взагалі, і людей віри зокрема. Ім’я Адам означає “Земний” – тут, буквально, “створений із землі”: з хімічних елементів землі шляхом еволюції тваринного світу планети. Єва – “Життя”. Чоловік біблійною мовою символізує віру та розум; жінка – відповідно – життя й чуттєвий світ людини. На іншому рівні Чоловік – Господь, Христос; Жінка – Церква. Чоловік – людина віри; жінка ж – громада: