У цю хвилину він був блідіший, ніж звичайно, — брови стягнені, губи посмикуються, — і ступаючи, раз у раз оглядався, немов побоювався нападу. І все-таки лице його неначе променилося торжеством, як у людини, що багато чого досягла й була вже близько остаточної перемоги.

Трохи з почуття тактовності, — правду кажучи, надто запізнілої, — а трохи задля насолоди, яку б я мав відчути, наполохавши Нортмора, я вирішив тут-таки засвідчити свою присутність.

Я рвучко схопився на ноги, ступнув до нього і озвався:

— Нортморе!

Те, що сталося по цьому, так мене вразило, як ще зроду-віку ніщо не вражало. Не промовивши й слова, він рвонувся до мене; щось у нього в долоні зблиснуло, і вже наді мною скинулася його рука з кинджалом. Ту ж мить я збив нападника з ніг. Не знаю, що тут більш заважило — моя прудкість чи його нерішучість, — однак лезо тільки ледь черконуло моє плече, зате вся сила удару руків'ям і кулаком припала мені в губи.

Я відбіг убік, але недалеко. Не раз у мене снувалась думка, що ці дюни добре надаються для засідок, раптових вилазок і швидких відступів. Отож ярдів за десять від місця нашої сутички я знову зашився в траву. Тим часом ліхтар випав з руки в Нортмора й погас, а сам він, на мій подив, щодуху чкурнув до будинку, і за хвильку я почув, як він зачиняє за собою двері на засув.

Нортмор не схотів мене переслідувати! Він сам утік від мене! Нортмор, цей найзатятіший зухвалець і одчайдух, гайнув навтіки! Я не міг повірити власним очам. Та в цій дивовижній історії, де все було неймовірним, ніякого значення не мало — на одну неймовірну деталь більше чи менше. Чому так потайки готували дім для гостей? Чому Нортмор зі своїми гістьми висадився глупої ночі, коли розходилася буря, і навіть не діждався, поки приплив покриє обмілини? Чому він кинувся на мене з кинджалом? Невже він не впізнав мого голосу? Дивно. А надто те, що він тримав кинджал напохваті. Кинджал або й звичайний гострий ніж, як зброя, вийшли з моди в наш вік, та й джентльменові, що висаджується з яхти на берег у своєму власному маєткові, нехай навіть серед ночі й за якихось загадкових обставин, власне кажучи, не заведено озброюватись так, наче він остерігається несподіваного нападу. Що більше я над цим розважав, то менше годен був зрозуміти. Я перебрав на пальцях одну за одною всі складові цієї таємничої пригоди: будинок, потайки приготовлений для гостей; гості висаджуються на берег, ризикуючи власним життям і яхтою; гості, принаймні один з них, пройняті неприхованим і начебто безпричинним жахом; Нортмор з оголеним кинджалом у руці; почувши одне слово свого давнього приятеля, Нортмор ладен проткнути його ножакою; і нарешті останнє й найдивніше: Нортмор утікає від людини, яку тільки-но хотів убити, й замикається в домі на всі замки, ніби за ним женеться погоня. Щонайменше шість обставин, які можуть викликати крайній подив, — кожна переплітається з іншою, і всі разом вони становлять взаємопов'язану цілість. Я був такий ошелешений, аж ледве міг повірити тому, що чув і бачив.

Коли я так стояв, не мігши відійти з дива, поступово до мене почало доходити відчуття болю від рани, завданої мені в сутичці. Криючись за дюнами, я довкільною стежкою дістався до крайлісу. Дорогою я знову перестрів стару няньку, що пройшла за кілька кроків від мене, і цим разом з ліхтарем, прямуючи назад до особняка Ґредену. Це була сьома загадкова деталь в усій цій історії: виглядало на те, що Нортмор та його гості самі готуватимуть собі їсти й прибиратимуть за собою, а доморядниця й далі житиме у великому порожньому особняку серед парку. Певно, мусять бути досить поважні причини для таємничості, коли господар пристає на такі великі невигоди!

Думаючи про це все, я дійшов до своєї улоговинки. Задля більшої безпеки я розкидав і затоптав головешки з багаття, а тоді засвітив ліхтаря, аби оглянути рану в себе на плечі. Подряпина була невелика, але з неї цебеніла кров, тож я промив її студеною водою з джерельця і сяк-так перев'язав шматиною (хоч зробити це самому було дуже незручно). Заклопотаний раною, я водночас розмірковував про Нортмора та його таємницю й урешті оголосив їм подумки війну. Вдачею я не злий чоловік, і мене в цій справі підштовхувала радше допитливість, аніж обурення. Та оскільки війну я таки оголосив, то треба було вжити й відповідних підготовчих заходів: я дістав револьвера, розрядив, старанно почистив і зарядив знову. Далі я залагодив з конем. Він же міг відв'язатись або ненароком заіржати й цим виказати мою стоянку в надморському лісі. Я вирішив позбутись його сусідства й задовго до світанку одвів його через обмілини до рибальського селища.

Два дні я нипав навколо будинку, ховаючись за дюнами. Для цього я виробив необхідну тактику. Невисокі піщані горби й неглибокі западини, переплітаючись одні з одними, утворювали цілу мережу, в якій я крився, захоплено віддаючись цьому своєму, можливо, не дуже й шляхетному стеженню. Однак ці переваги мало що мені дали: я майже нічого не вивідав про Нортмора та його гостей.

Свіжі харчі їм приносила присмерком та сама стара доморядниця з особняка. Нортмор і молода леді, інколи разом, а здебільшого поодинці, прогулювалися годину-дві на березі вподовж пасма сипких пісків. Ясна річ, що це місце для променад вибрали з міркувань безпеки, бо сюди підступитися можна було тільки з боку моря. Але мені це було на руку: адже якраз до цієї ділянки прилягала найвища й найхвилястіша дюна, і звідси, залігши в одній із западин, я любісінько міг спостерігати за прогулянками Нортмора й молодої леді.

Високий незнайомець неначе зник десь. Він не тільки на порозі не показувався, але й з вікна ніколи не виглядав, принаймні я ні разу не завважив його із своїх засідок. Річ у тім, що вдень близько підповзати до будинку я остерігався, оскільки виярки між багатьма дюнами видно було з вікон другого поверху, а ввечері, коли я наважувався підходити ближче, вікна внизу були щільно зачинені віконницями, немов перед облогою. Іноді мені здавалося, що цей високий чоловік занедужав, — я ж бачив, як натужно він ступав, а іноді я гадав, що він взагалі вибрався звідси, і Нортмор та молода леді лишилися вдвох у будинку. Ця остання гадка, однак, уже тоді викликала невдоволення в мене.

Навіть якщо ці двоє були подружжям, я мав достатньо підстав сумніватись в їхній обопільній злагоді. Хоч я не чув ні слова з їхніх розмов, і рідко бачив вирази їхніх облич, усе-таки відчувалась у них певна відстороненість або й холодність, що виключало якусь близькість і тим паче приязнь. Дівчина, коли прогулювалася з Нортмором, ішла швидше, ніж звичайно, а я давно помітив, що коли хлопець і дівчина симпатизують одне одному, вони навпаки — сповільняють ходу на прогулянці. Ще й більше того: молода леді щоразу ступала на два-три кроки попереду Нортмора і тягла за собою по піску парасольку, наче відгороджуючись цим від супутника. Нортмор раз по раз намагався підступити ближче, але що дівчина вперто бокувала від нього, то вони так і йшли весь час по діагоналі одне від одного, а коли вже поставала небезпека зійти їм на лінію прибою, супутниця Нортмора вправно завертала назад, полишаючи його між собою і морем. Я схвально спостерігав ці маневри гості, і тільки втішено осміхався в душі на кожен її успіх.