— Послухай, я не мав наміру запитувати всерйоз.

— Чому?

— Ми ж знаємо, що це неможливо. Не можна з диму та попелу відродити спалене дерево.

— У вашому світі є дерева? — запитав MQ-17J.

Вони здригнулися від звуку Галактичного АКа і замовкли.

З маленького кубика на столі приємний голос сказав:

— Брак даних для чіткої відповіді.

VJ-23X вигукнув:

— Бачиш!

І вони знову заходилися коло звіту, який повинні були подати Раді Галактики.

Розум Зі Прайма перенісся в нову Галактику, де мільярди зірок та їх нескінченні завихрення викликали хвильову цікавість. Такого він ще зроду не бачив. Хіба можливо все це осягнути? Безліч зірок, і кожна зі своїм людським населенням… Справжнє життя людей точилося переважно не на планетах, а в космосі. Життя розумів, а не тіл! Безсмертні тіла людей, залишаючись на планетах, перебували в стані суспензії. Інколи вони прокидалися для діяльності, але таке траплялося дедалі рідше. У Всесвіті було мало простору, і рідко народжувалися нові особи, щоб приєднатися до велетенської людської маси.

З глибокої задуми Зі Прайма вивів дотик тоненьких вусиків іншого розуму.

— Я Зі Прайм. А ти хто?

— Я Ді Саб Уан. Як позначена твоя галактика?

— Ми просто звемо її Галактика. А ви?

— Ми свою називаємо так само. Всі люди називають свої галактики тільки Галактиками. А чом би й ні?

— Правда. Тим більше, що всі вони однакові.

— Не всі. Одна з них колиска людства. Це робить її винятковою.

Зі Прайм запитав:

— Яка саме?

— Я не можу сказати. Певно, АК Всесвіту знає.

— Давай запитаємо. Страшенно цікаво.

Уява Зі Прайма ширилася й ширилася, і він побачив збігання галактик, їхнє перетворення у нові й нові, що розпорошувалися на молоді зоряні туманності. Їх так багато, сотні мільярдів, і всі вони населені безсмертними мислячими істотами, чиї розуми вільно ширяють у космічному просторі. Проте серед галактик була одна — першородна. У сиву давнину тільки там жили люди.

Нестримне бажання побачити цю галактику опанувало Зі Праймом, і він гукнув:

— АК Всесвіту! На якій галактиці зародилося людство?

АК Всесвіту зафіксував запитання. У кожному світі й у всьому космосі Зі Прайм мав свої сенсорні датчики, які з’єднували його з тією нікому невідомою субстанцією — АКом Всесвіту, що прирік себе на самотність.

Зі Прайм знав тільки одну людину, чиї думки сягнули так близько до АКа, що відчули його матеріально. Він бачив лише сліпучу кулю діаметром у два фути, на яку нестерпно було дивитися.

— Але як воно може бути АКом Всесвіту? — сумнівався Зі Прайм.

— Більша його частина губиться у надпросторі. Який він має вигляд, навіть уявити не можу, — сказав той.

Зі Прайм знав, що від того далекого часу, коли люди почали працювати над АКом Всесвіту, ніхто його ніколи не бачив, бо кожен АК розробляв і будував свого наступника. За мільйони років накопичувалася потрібна інформація для конструювання досконалішого і розумнішого комп’ютера, що вбирав увесь банк даних і особистість попередника.

Зі Прайм відчув, як його думки урвалися і як АК Всесвіту скерував їх до тьмяного моря галактик, особливо на одну з них.

— Ця галактика — колиска людства, — долинуло з неймовірної далечини, але дуже чітко.

Зі Прайм ледь потамував розчарування, бо та галактика нічим не відрізнялася від інших.

Ді Саб Уан, чий розум був іще поруч, несподівано запитала:

— І одна з цих зірок є колискою людства?

АК Всесвіту відповів:

— Зірка, де народилося людство, перетворилася. Тепер це білий карлик.

— А люди вимерли? — вихопилось у Зі Прайма. Відповідь була така:

— Для їхніх фізичних тіл, як завжди у таких випадках, сконструйовано новий світ.

— Так, звичайно, — промовив Зі Прайм, однак відчуття втрати все ще переповнювало його. Нарешті розум звільнився від сприйняття галактики, де вперше з’явилося людство, і думки загубилися в зоряному просторі. Боронь боже побачити таке колись знову!

Ді Саб Уан запитала:

— Що сталося?

— Зірки вмирають. Зірка людства померла.

— Вони всі повинні померти.

— Так, коли скінчиться вся енергія, помруть і наші тіла, і ти, і я.

— Це станеться через мільярди років.

— Я не хочу, щоб це сталося навіть через мільярди років. АК Всесвіту! Як зберегти зірки від смерті?

Ді Саб Уан сказала з іронією:

— Ти хочеш знати, як змінити напрям ентропії?

АК Всесвіту відповів:

— Брак даних для чіткої відповіді.

Розум Зі Прайма повернувся до своєї галактики, він більше не контактував з розумом Ді Саб Уан, тіло якої мешкало, може, за трильйон світових років, а, може, й зовсім поруч — це вже не мало значення.

Заглиблений у сумні думки, Зі Прайм збирав міжзоряний водень, з якого хотів збудувати маленьку власну зірку. Якщо зірки одного дня повинні вмерти, то треба створити бодай кілька нових.

Людина радилася сама з собою, бо розум тепер був один. Інтелекти всіх людей органічно розчинились один в одному й стали неподільним цілим. Трильйони й трильйони їхніх безсмертних тіл спочивали на своїх місцях. Їх добре обслуговували досконалі роботи.