Житлом гнома був будинок з краєвидом високо на Голлівудські пагорби. Він був побудований із секвої, скла та каменю, і, очевидно, не належав гномові. З одного боку, меблі були надто жіночними, а з іншого — майже все, що могло його прийняти, мало велике, ретельно переплетене подвійне W, або вигравійоване, або вплетене, або фірмове на поверхні.

Джексон стояв у вітальні й озирнувся. «Гарне місце», - сказав він. «Хто WW?»

«Вайнона Вілсон», — сказав гном, дуже намагаючись, щоб його «ш» не звучало як «в», і майже йому це вдалося. «Вона моя подруга».

«А що робить Вайнона?»

«Здебільшого вона намагається отримати гроші від своєї багатої матері в Санта-Барбарі».

«Я бажаю їй удачі».

— Я хочу вдягнутися сухого одягу, — сказав гном. «Ти можеш зробити мартіні?»

«Звичайно».

Плоскару жестом показав у бік довгого бару, що відокремлював вітальню від кухні. «Все там», — сказав він, повернувся й зник.

Коли гном повернувся, напої були змішані, і Джексон сидів на одному з високих табуретів у барі, дивлячись вниз, через трохи затоплену вітальню та крізь скло, на далекі вогні Голлівуду та Лос-Анджелеса, які тільки починалися. прийти на початку вересня ввечері.

Ploscaru був одягнений у довгий (довгий на ньому, у всякому разі) зелений шовковий халат, який, очевидно, був пошитий. З-під спідниці халата визирали червоні турецькі тапочки, носки яких загорталися вгору й назад і закінчувалися маленькими срібними дзвіночками, які неприємно дзвеніли, коли він рухався.

Джексон простягнув карлику свій напій і запитав: «Що ти робиш, друже, я маю на увазі, справді?»

Плоскару посміхнувся, показавши великі білі зуби, які здавалися майже квадратними. Тоді він зробив перший ковток свого мартіні, здригнувся, як майже завжди, і запалив один зі своїх Old Golds. «Я живу за рахунок жінок», — сказав він.

«Звучить приємно».

Гном знизав плечима. «Не зовсім. Але деякі жінки вважають мене привабливим, незважаючи ні на що». Він зробив на диво сумний жест, який був майже вибаченням за його три фути сім дюймів. Це був один із лише двох випадків, коли Джексон міг почути, як гном згадує про це

Плоскару озирнувся в пошуках місця, щоб сісти, і зупинив свій вибір на довгому кремовому дивані з багатьма яскравими подушками, вплетеними в WW. Він знову вмостився в ньому, як дитина, сильно звиваючись. Тоді він почав свої запитання.

Він хотів знати, як довго Джексон був у Лос-Анджелесі. Два дні. Де він був до цього? У Сан-Франциско. Коли він звільнився зі служби? В лютому. Що він зробив відтоді? Дуже маленький. Де він ходив до школи? Університет Вірджинії. Що він вивчав? Гуманітарні науки. Це був предмет? Не зовсім. Що робив Джексон до війни?

Деякий час Джексон мовчав. — Я намагаюся пригадати, — нарешті сказав він. «Я закінчив школу в 36-му. Потім я на рік поїхав у Європу, туди-сюди крутився. Після цього я працював у рекламному агентстві в Нью-Йорку, але це тривало лише півроку. Потім я пішов працювати до торговця яхтами на комісію, але я не продав жодної, тож це теж не тривало. Після цього я написав дуже погану п’єсу, яку ніхто не хотів поставити, а потім… Ну, була одна зима, коли я катався на лижах, і літо, коли я плавав, і восени, коли я грав у поло. І нарешті в 40-му я пішов в армію. Мені було двадцять шість».

«Чи були ви коли-небудь бідними?» – сказав Плоскару.

«Я був розбитий».

«Є різниця».

«Так», — сказав Джексон. "Є."

«Ваша сім'я заможна». Це було не питання.

«Мій старий все ще намагається досягти цього, ймовірно, тому він одружився з моєю матір’ю, яка завжди була багатою і, ймовірно, завжди буде такою, поки вона продовжуватиме виходити заміж за багатих чоловіків. Багаті, як правило, роблять це, чи не так?— одружуються».

«Щоб зберегти вид», — сказав Плоскару, знизавши плечима, наче відповідь була такою ж очевидною, як і передвизначення. Потім він нахмурився, від чого його густе чорне волосся спустилося до очей. «Більшість американців ні, але чи розмовляєте ви якимись мовами?»

«Французька, німецька та достатньо італійської, щоб обійтися».

«Де ви вивчали свої мови?»

«У школі в Швейцарії. Коли мені було тринадцять, мої батьки розлучилися, і я став гнилим. Вони відправили мене до цієї школи на три роки, яка насправді більше нагадувала в’язницю для хлопчиків. Багаті хлопці, звичайно. Ти або навчився, або інакше».

Плоскару оглянув свою сигарету, а потім подавив її в попільничці з мильного каменю. «Тож тепер ти хочеш заробляти гроші?»

«Це була б зміна».

«Коли закінчується війна, — повільно сказав гном, — у підприємливих є кілька способів заробити гроші. Найбільш очевидним, звичайно, є торгівля дефіцитними товарами — чорний ринок. Інший — надавати певні послуги багатим, які зуміли залишитися багатими, навіть якщо вони самі, по суті, стали жертвами війни. Це я пропоную зробити. Вас це цікавить?»

«Я не знаю, про що ви говорите».

«Ні, я справді не очікував, що ти цього зробиш».

«Але це спосіб заробити гроші?»

"Так."