Шрифт:
* * *
77 У мірочці вина топлю свою досаду, Побіля келиха, як багатир, засяду. З умом і вірою розлуку взявши тричі, Весілля справлю я з дочкою винограду. * * *
* * *
* * *
80 Вже сонце свій аркан метнуло ввись - і от У келих Кай-Хосров укинув свій клейнод. Пий, не міркуючи, бо всіх пора світання Коханки голосом зове до насолод! * * *
81 Ми більш працюємо, ніж муфтій-горлодер; I в п'яних менше в нас у голові химер: Ми точим кров лози, а він людської прагне - Нехай же судить сам, хто гірший кровожер! * * *
82 Ці чвари, підступи, нікчемне сум'яття... Доволі, чашнику, недоброго пиття! Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю, Як решта з келиха, цей залишок життя! * * *
* * *
84 Що перед чаркою імперія Ковуса, Кубадів гордий трон, ясні клейноди Туса? Зітхання вранішнє з грудей коханця краще За молитви того, кого страшить спокуса. * * *
* * *
86 Нас переслідує Недоля навісна. Присядемо ж удвох та вип'ємо вина! Ми добре знаємо, що на прощання й краплі Води звичайної нам не пошле вона. * * *
87 Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився, Але від того світ на краще не змінився. Я радий і тому, що на шляху важкому, Не знавши радості, я дуже й не журився. * * *
88 Ти, в кого до утіх ненаситимий лас, Кому байдужий суд, що жде по смерті нас, Отямся, схаменись, поглянь навколо - бачиш, Що діє з іншими невідворотний час? * * *
89 Хто все перевіряв на терезах ума, Для того жоден день не проминув дарма: Або вимолював собі прощення в Бога, Або за глек державсь руками обома. * * *
* * *
91 Любов - це сонечко, що всесвіт огріває, Любов - чудесний птах, що в квітнику співає. Її не знає той, хто плаче солов'єм, Вона в душі того, хто мовчки умирає. * * *
92 В той день, як чистого я не найду вина, I в ліках чую я отруту. Помічна Від смутку вічного волога пурпурова. Із нею п'яному й отрута не страшна!